В своїй роботі по
викладанню предмета «Захист Вітчизни» стараюся довести до учнів статті з
Конституції України, Законів України про захист Вітчизни, допомагаю усвідомити,
що захист Вітчизни, територіальної цілісності України, шанування її державних
символів є обов’язком громадян України. Для підняття духу патріотизму, гордості
за свою державу, використовую між предметні зв’язки, зокрема, використовую
українську мову та літературу, історію, географію.
Наприклад:
Я - українка! Вигодувана й випестувана
материнською піснею, бабусиною казкою. Понад усе в житті люблю лагідну й щиру нашу мову, отчий
край, де я виростала, рідну мою Україну.
Я - українець! Добрий господар, вірний
заповітом батьків і дідів наших, славний захисник свого роду і Вітчизни.
Україна – наша рідна країна. Це та земля,
де ми народилися і живемо, де живуть наші батьки, де жили наші предки.
Давня легенда розповідає, що на світанку
нашої Землі Бог оглядав творіння рук своїх і, натомившись, вирішив перепочити.
Земля, де спустилися Бог з ангелами,
була вельми
багатою на сонце, звірів та пташок. А найбільше сподобалися Богові люди того
краю. До якої хати не заходив він зі своїми супутниками, - всюди їх зустрічали
хлібом та сіллю. Так сподобалася Богові та місцина, що він став часто сюди
навідуватися зі словами:
-
Рушаймо
у край!
Кажуть, що з
того і пішла назва нашої держави – «Україна».
Що ж ми можемо підкреслити з географії?
Україна що знаходиться на півдні Східної Європи, є однією з найбільших
європейських країн. За своєю територією (603,7 тис. км2) вона більша
за Францію, поступаючись тільки європейській частині Росії. Щоб перетнути її з
заходу на схід, потрібно подолати 1300 км., а з півночі на південь – 900 км.
Суттєвою рисою географії України є відсутність природних бар’єрів: за винятком
Карпатських гір на Заході та невеликого Кримського хребта на півдні, 95%
території України – це рівнина, яка в середньому підіймається над рівнем моря
на 175 км. Єдиним внутрішнім кордоном, що розділяє її на лівобережну та
правобережну частини, є – Дніпро третя за довжиною ріка в Європі. Майже
половина її довжини (981 км.) припадає саме на територію України. Столицею
України є місто Київ.
Таку суху довідку про Україну може дати нам
географія.
Але ж в нас є ще українська література… що
ж вона скаже?
«Україно моя! Чисті хвилі ланів,
Променисті міста, голубінь легкокрила!
Або ж…
… Буває,
часом сліпну від краси,
Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,
Оці
степи, це небо, ці ліси,
Усе так гарно, чисто, незрадливо,
Усе як
є – дорога, явори,
Усе
моє, все зветься Україна.
Така
краса, висока і нетлінна
Що хоч спинись і з
Богом говори…»
(Ліна Костенко)
Коли кожен
учень зміг згадати собі красу рідного краю, красу своєї Батьківщини, коли серця
наповнюються гордістю за свою Вітчизну, за себе, ми поволі переходимо до
історії.
… Тому протягом усього свого існування
українському народу доводилось вести боротьбу проти чужоземного поневолення.
Тому в історії України – безліч спустошливих війн, жорстокого гноблення і
нелюдського страждання, яких країна зазнавала через свої природні багатства і
миролюбність свого народу.
На довгому історичному шляху, який пройшла
наша країна, було чимало складних і суперечливих подій, високих злетів і
нищівних поразок. Початок його сягає у глибоку давнину…
Після цього ми робимо невеличкий екскурс в
історію з метою згадки тих, хто міг охороняти та обороняти нашу землю.
… У древніх слов’ян воєнна організація
спиралася на роди і племена. Найважливішим завданням роду було – обороняти
своїх людей від ворожого нападу. Рід дбав про зброю та всякі воєнні засоби,
приготовляв оборону оселі, держав сторожу, щоб устерегтися перед несподіваним
нападом ворогів. Рід, де була основна воєнна фармація, що репрезентувала
водночас посвячених людей, оселю, господарську організацію і відділ війська.
Провід над військом роду мав найстарший в роді, або той, кому члени роду
доручили цей зв’язок.
Вищою організацією було плем’я. В часі
небезпеки поблизькі оселі домовлялися, як виступити на ворога, закладали
спільні укріплення, підготовлювали місця, де все населення могло сховатися.
Деякі племена мали більші воєнні сили, поширювали свою владу на широкі простори
і засновували тривкі держави.
Аскольд і Дир, Олег, Святослав – це ті
могутні постаті, що нашу історію з тісних закутин вивели у широкий світ,
пустили українські кораблі на Чорне море, повели свої полки на Кавказ і на
Каспій, дотягли до Дунаю і балканських гір.
Ядром їх війська були лицарі, заковані в
залізо, з обосічними мечами, зв’язані військовим братерством, відважні і на все
рішучі. Вони дали нам перший зразок війська, що знало сувору дисципліну –
найважливішу з військових чеснот. За їх прикладом почала творитися наша
дружина, лицарське прибічне військо князів.
З появою козаків починається нова доба в
історії українського війська. Всі наші давніші військові формування
організовувалися з почину держави і мали характер державного війська. Козаччина
постала іншим способом, вона вийшла з суспільних низів, була від початку
народним військом.
Перші козацькі ватаги складалися з людей
різного походження, різних станів і різних народів, їх єднала разом тільки
охота до воячки, потреба переживань, охота погуляти в степах, здобути собі
здобичу.
Дмитро Вишневецький, Петро Сагайдачний,
Михайло Дорошенко зуміли опанувати небезпечну течію і перетворили козацькі
ватаги у правильне, здисципліноване військо. Запорізьке військо стало
українським національним військом.
Крути… Там з жорстоким ворогом у боротьбу
стали юнаки, які ніколи не тримали в руках зброї – студенти Київського
університету Святого Володимира та учні гімназії імені Кирило-Мефодіївського
братства, їх було триста. І вони поклали голови за волю України. Цвіт нашого
народу, його славні сини, які у розквіті своїх духовних і фізичних сил віддали
молодість і найдорожче , що є у кожного з нас – життя.
Однією з наймасштабніших скорботних подій
ХХ століття, однією з найболючіших ран людства, яка болить досі чи не в кожній
родині в Україні, була Друга світова війна та її складова частина – Велика
Вітчизняна війна.
У віках залишиться великий подвиг народу,
який зупинив чорну примару фашизму. Український народ виявив чудеса героїзму,
стійкості, мужності, бився за кожен клаптик рідної землі до останнього подиху,
до останньої краплі крові.
Дальше пропоную дітям поцікавитися,
погортати старі сімейні альбоми, розпитати дідуся й бабусю, маму й тата про тих
з їхнього роду, хто захищав Батьківщину. Говорю: - «Твій рід – криниця твого
життя. Вшановуй предків своїх, які зберегли для тебе мир на землі. Будь
достойним їхнього подвигу.»
З початком російської агресії на сході України
багато патріотів рідної землі пішли захищати Батьківщину.
Олег Нетребко… Молодий хлопець з
Миколаївщини, гранатометник, захисник Донецького аеропорту загинув від гранати
російського найманця, захищаючи свободу та незалежність України.
Владислав Остапенко… Родом з Кривого Рогу.
Загинув за мирне життя українців.
В’ячеслав Лисенко… Родом з Полтавщини.
Віталій Нагорнек… Родом з Кривого Рогу.
Загинули в Донецькому аеропорту, захищаючи рідну землю.
Андрій Купріянов… Родом з Херсонщини.
Загинув під завалами нового терміналу за Україну.
Олексій Болдирєв… На БМП підірвався на
фугасі. Хлопець-сирота воював за вільну Україну.
Дмитро Загородний … Родом з Бережинець
Теофіпольського району. Підірвався на міні у районі Маріуполя. Віддав життя за
Україну.
Віталій Мовчан, наш випускник, родом з
Теофіполя, воював у складі прикордонного загону на південних рубежах Донецької
області, біля Савур-могили, звільняв рідну землю від російських загарбників.
Роман Паламарчук, наш випускник, родом з
Теофіполя захищав Українську землю в складі 54 бригади.
Андрій Бондар, наш випускник, родом з
Теофіполя захищав Україну у складі
бригади.
Артем Комісарчук, наш випускник, родом з
Теофіполя, захищав Україну у складі 54 бригади.
Дмитро Шуляк, наш випускник, родом з
Теофіполя , продовжує боронити рідну землю у складі 8-го полку спеціального
призначення.
Сергій Гренчишен, наш випускник, родом з
Теофіполя, продовжує захищати рідну землю.
Ми Воїни.
Не ледарі. Не лежні.
І наше
діло праведне й святе.
Бо хто за
що, а миза незалежність
Отож нам
так і важко через те.
Ліна
Костенко
Стоять,
присягають тобі на шаблях.
І жити і
вмерти з тобою.
І прапори
рідні в кривавих боях
Ніколи не
вкрити ганьбою!
Олександр Олесь.
За волю
стоятиму я до загину,
І прапор Шевченка онукам віддам
Лише
Батьківщина, лише Україна
Світитиме
вічно прийдешнім вікам
Ігор Колениченко
«Що ж стосується мене, то не пошкодую ні
сил, ні життя, готовий до будь-яких небезпек, все віддам для загальної свободи
і спокою, і душа моя не втішиться, поки не досягну цієї мети, яку я найвищим
прагненням своїм поклав»
Б. Хмельницький , 1648 рік.
Немає коментарів:
Дописати коментар